?

Log in

No account? Create an account
Переможниця з міста Дефіанс
кіно
mandrivnytsya_s
Read more...Collapse )

Кантер
кіно
mandrivnytsya_s

Рік тому Льоня Кантер пішов з життя. Я подивилась фільм «Людина з табуретом» в лютому 2019 і вперше дізналась про Обирок, подорож до 4 океанів та її героїв. Після фільму було дуже світле відчуття. Сумно, але якось зрозуміло, спокійно і радісно за все те, що Льоня встиг зробити і що його справа жива. Адже саме так людина продовжує жити, навіть якщо її тіла вже не існує. Не це головне. Кожен має право на те, щоб піти тоді, коли хочеться і як хочеться. А тебе як особистість або забувають або ти існуєш далі у своїх дітях, добрих корисних справах, фільмах, книгах, картинах, відкриттях, сміливих відомих вчинках.

Read more...Collapse )

Безкоштовно або вигідно в Стокгольмі
кіно
mandrivnytsya_s
Read more...Collapse )

Це був один із сніжних днів в Києві
кіно
mandrivnytsya_s
Це був один із сніжних днів в Києві. Коли ніхто не очікував завірюхи наприкінці грудня. Зламались трамваї. Було холодно і дуже мокро. Сніжинки сипались і сипались з неба безупинно. На зупинці по вулиці Павлівській всі з такою надією чекали на що-небудь – маршрутку, нехай забиту людьми, адже всередині було тепло, але всі проїжджали повз, трамвай, який дивом поновив би свій рух по вкритих льодом коліях, літак чи вертоліт. Але десятки хвилин вперто йшли вперед, ніч наближалась все швидше, тепліше не ставало.
А в цей час по радіо вже не перший день лунав хіт-парад найкращих світових рок-хітів за, навіть не знаю, останні десятиріччя. Улюблені ведучі коментували кожну пісню, пролітали роки і життєві події. А потім була неперевершена Анна Балент, яка порівнювала одну із свої улюблених музичних груп з яскравим льодяником, з якого з шурхотом знімаєш прозору обгортку. Це було те саме конфетті, мандарини, олів’є, тепло дружби і вогню, карусель з веселими дітьми, калейдоскоп.
В той вечір так жодний транспорт і не зупинився. Хуртовина прийшла неочікувано. На щастя, метро завжди виручає. Довелось довго йти сніжно-грязьовими калюжами, які вже навіть не намагаєшся перестрибнути чи обійти, падаючим сніжинам вже не радієш, бо вони плутаються у віях і заморожують очі. Але всередині було тепло і приємно від цього передноворічного яскравого музичного дива.

Всі пісні про кохання
кіно
mandrivnytsya_s
Так рада, що вперше побачила цей мюзикл в Мушлі під час французького тижня у вересні. Тепер він стійко асоціюється із осінню, вином з термосу і холодним смачним повітрям.
Чотири роки минуло і я переглядаю його у поїзді Київ-Чернівці. Ще одна приємна асоціація.
Один з тих фільмів, який просто не можу закрити на титрах. Хочеться ще не раз прослухати пісні з нього, переглянути сцени. Насолодитися.
Французи так прекрасно передають людську сутність такою, як вона є, з різних боків. Вже не перше кіно говорить про те, що всі ми такі різні і саме тому такі унікальні.

кіно
кіно
mandrivnytsya_s
щось я не курю Тарковського. Сталкер - це неймовірно, безумовно. Але "Зеркало" і "Ностальгия" до мене не дійшли. Можливо передивлюсь років в 40 і зрозумію про що вони.
Кіно-мемуари Поланського - це щось. Фільм пролітає непомітно і викликає шквал емоцій. Людина жила в гетто в Кракові в свої 6 років, переживала голод декілька разів. Майже одразу перед звільненням Польщі від німців він жив у родичів в селі і рятував його влітку від голодної смерті лише фруктовий сад. На його очах німці вбивали людей і знущались над ними. Вони забрали у концтабір його маму, а для нього маленького папа вирізав отвір в огорожі в гетто і він утік.
В школу Поланський не ходив, але підлітком сам зібрав радіоприймач, почув театральну виставу і прийшов до них у якості актора. Так крок за кроком він прийшов до своєї пристрасті - кіно.
А його батько, який вижив у концтаборі, знайшов своє нове кохання майже одразу після виходу на свободу, одружився і до кінця днів не розлучався з цією жінкою. Яка жага до життя!

Французькі фільми
кіно
mandrivnytsya_s
Для вечорів легкого кіно - режисер Лоран Тірар. Ромкоми - це його. Гарні актори, багато вина і їжі, гарні пейзажі, кохання. Зараз як раз у прокаті його Кохання не за розміром.
Але милий-милий фільм, це все ж таки Маленький Ніколя 2009 року. Ніби відкриваєш жерстяну гарненьку шкатулку, а там симпатичні дрібнички і кожну розглядаєш з посмішкою на обличчі. Або заводиш музичну скриньку і спостерігаєш за танцем балерини.
http://www.kinopoisk.ru/film/424299/

фільм
кіно
mandrivnytsya_s
Сподіваюсь, він скоро вийде у нас http://www.imdb.com/title/tt2749282/
Думаю, має бути супер-цікаво. Нагадалась пісня одразу
...
А в моих ботинках до сих пор кубинский песок.
А они не знают, каким вкусным может быть снег.
Они поют так, как я бы хотела петь для тебя.
Они танцуют так, как я бы хотела танцевать с тобой.
...

https://my.mail.ru/mail/elevik68/video/404/389.html

Глиняр
кіно
mandrivnytsya_s
Десь у київських двориках в самому серці міста серед три- і п'ятиповерхових царських будівель у закуточку між гаражем і стіною зачаїлася майстерня глиняра. Місцеві і гадки не мають, що в тому невеличкому будинку, який нагадує Ремонт взуття, ховається зовсім інший світ. Нібито казковий. Нібито створений майстрами із Західної України, які із покоління у покоління виготовляють дива із глею.
В його руках глиняний матеріал поводив себе ніби слухняний пес на цирковій арені, що лише по одному непомітному знаку з боку хазяїна, стрибав, крутився ніби дзиґа, перевертався, стояв на задній лапках і танцював. Майстер говорив про покриття горщиків зеленим склом, фарбою кольору осіннього листя або білим молоком, а на гончарному колі тим часом ріс вгору, товстішав, знову худнув і вигинався в різні боки біло-жовтий глечик. За стінкою пашіла жаром піч (і де вона лише вміщувалась?) і випікала статуетки, вази, медальйони і амулети.
Сам парубок вкритий глиняною пудрою з голови до ніг, мотузки від фартуху опоясують його тонку талію, довгі пальці мнуть глей. Вироби його учнів ніби танцюють ритуальний танець колом у майстерні, спускаючись з верхніх полиць вниз на простий дерев'яний стіл - годинник із 12 тваринами символами року, філіжанка, глибока тарілка, баранчик, зеленобокі жбани, коти і пташки.
У самому серці Києва під наглядом глиняра проводиться терапія пластичним матеріалом, що всотує будь-яку енергетику людини, а залишає лише позитивно-заряджену. А із залишків глини, яка осідає на дні мідного чану, що наповнений водою для омивання рук від праці численних студентів, майстер створює прикраси. Заряджені від стількох людей прикраси.

чтение
кіно
mandrivnytsya_s
Читать Набокова и Куприна - это как перебирать в шкатулке разноцветные бусины из витражного или янтарного стекла. И нанизывать их по одной на ниточку, делая бусы. Смаковать каждое слово - как перекатывать во рту зернышки спелого граната. Их слова - это драгоценности, каждое из которых хочется подержать в руках, пощупать, покрутить и внимательно рассмотреть такие диковинки.